РОЗВІДКИ ПРО ГОГОЛЯ

Розвідки Віктора Петрова про Миколу Гоголя, імовірно, можуть бути датовані кінцем 1920-тих та першою половиною 1930-тих років. Особливий зв’язок цих двох письменників оприявнює літературознавець В’ячеслав Брюховецький: він наголошує на тому, що М. Гоголь першим усвідомлено в українській літературі користувався принципом «знедійснення дійсноти», який потому буде оприявнено в історіософських есеях та художньому письмі В. Петрова. Щодо самого аналізу «Петербурзьких повістей», то В. Брюховецький міркує так: В. Петров «свідомо віддавав тут данину тодішнім вимогам пансоціологізму, правда, віртуозно уникаючи його войовничого, вульгарного варіанту, до того ж зовсім не гублячи пульс тодішньої естетичної жилки, і то в дуже широкому масштабі» (с. 8).

Представлені літературознавчі матеріали важливі також тим, що унаочнюють дослідницький процес В. Петрова-Домонтовича. В есеї «Віктор Петров, як я його бачив» 1949 року Юрій Шевельов описував цей процес так: «Він писав свої праці на маленьких акуратно нарізаних квадратиках паперу. На кожному з них вміщалося дві-три фрази. Це були формули окремих думок. (Так він писав свої наукові праці і так само белетристичні). Над однією карткою він міг просидіти цілий день, думаючи над добором слів, над їх порядком. Та це не було надхнення, захват, чи шаленство, — він лишався спокійний, міг кожної хвилини відірватися від праці, кинути дотеп, поговорити про щонебудь, — і знову повернутися до обдумування, аж поки потрібна формула не знаходилася. Потім він скомпоновував такі написані картки в цілість. Де треба, між ними вставлялися нові картки-містки» (с. 826).

Так само важливо досліджувати зворотну сторону таких паперових карток. Наприклад, у «Матеріалах про Гоголя» кожний аркуш переважно складається з 2 до 6 склеєних докупи папірців, іноді є цільні. На зворотній стороні іноді утворюється колаж з чернеток В. Петрова, серед них є кілька нотаток про М. Гоголя, «Спомини дитинства» Пантелейомна Куліша, віхової праці «Philosophie des Als Ob» (1911) німецького філософа Ганса Файхінгера. Також, імовірно, на зворотній стороні у фрагментарному та колажованому вигляді міститься автограф роману «Дівчина з ведмедиком» або його можливої варіації «Родина Тихмєнєвих», автограф окремих розділів якого зберігається у ЦДАМЛМУ (фонд 243, опис 1, справа 103).

Загалом, у підсправі «Матеріали про Гоголя» міститься розвідка про «Петербурзькі повісті» Миколи Гоголя, в якій автор звертається до економічних, політичних та культурних контекстів 30-40 років XIX століття; аналізує розвинуту М. Гоголем «ідею про розлад митця з дійсністю» (Фонд 16, справа 243, арк. арк 3), а також естетичні та філософські середохрестя письменника з німецькими романтиками.

Цей автограф — чернетка статті В. Петрова «Петербурзькі повісті Гоголя», яка була надрукована як передмова до видання повістей Миколи Гоголя у видавництві «Література і мистецтво»: Петров В. «Петербурзькі повісті Гоголя». Гоголь М. Повісті. Х., К.: Література і мистецтво, 1932. С. І – XL. Серед інших публікацій цього тексту:
1. Петров В. «Гоголь та німецький романтизм». М. В. ГОГОЛЬ. Твори, т. IV. Петербурзькі повісті. Вступна стаття. Київ, в-во «Книгоспілка», 1931, 3 п. л. (Вказано серед переліку наукових робіт до автореферату дисертації В. Петрова «Язык. Этнос. Фольклор», поз. 81)
2. Петров В. Петербурзькі повісті Гоголя. Сорочинський ярмарок на невському простпекті. К.: Факт, 2003. С. 266-320.
3. Петров В. Петербурзькі повісті Гоголя. Розвідки. Том 1. К.: Темпора, 2013. С. 433-477.

Зрештою, кілька зауваг до підсправи «Значение творчества Гоголя для современного читателя (статья)». Стаття з такою назвою не була опублікована. Однак деякі її фрагменти присутні у I та V частинах статті В. Петрова «Петербурзькі повісті М. Гоголя», яка була надрукована як передмова до видання повістей Миколи Гоголя у видавництві «Література і мистецтво»: Петров В. «Петербурзькі повісті Гоголя». Гоголь М. Повісті. Х., К.: Література і мистецтво, 1932. — С. І – XL.

Дослідник В’ячеслав Брюховецький ототожнює V частину статті та описуваний машинопис, припускаючи, що вони були створені «пізніше (чи не на прохання видавництва?)» (Петров В. Розвідки. Том 1, с. 588). Висновки двох текстів значно різняться: в опублікованій статті В. Петров наголошує на суголосності М. Гоголя «у своїх запереченнях» добі пролетаріата, натомість в описуваному машинописі наприкінці автор пише: «Творчий і могутній у своїй критиці власности, у своїх антибуржуазних тенденціях, він був безсилий оцінити шляхи історії» (Фонд 16, справа 243, арк. 5). Загалом, текст цього машинопису обмежений дискусією про невдалі «“римські” спроби гоголівської феодальної реконструкції» (Фонд 16, справа 243, арк. 3).

Підсправа «“Вий” Гоголя». Тут зберігаються автограф та машинопис деяких частини тексту «Вий [Фолькльорно-литературные источники повести Н. В. Гоголя “Вий”]», який уперше був надрукований як розділи передмови до повісті М. В. Гоголя «Вій»: [Петров В.] Вий. Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений. М.: Изд-во АН СССР, 1937. Т. 2. С. 735-748. За В. Брюховецьким, текст самого В. Петрова у цій передмові починається від ІІІ розділу. Серед переліку наукових робіт до автореферату дисертації В. Петрова «Язык. Этнос. Фольклор» вказано таку назву цього тексту: «Фольклорно-литературные источники повести Н. В. Гоголя «Вий»» (поз. 45). Серед інших публікацій цього тексту:
1. Петров В. Петербурзькі повісті Гоголя. Сорочинський ярмарок на невському простпекті. К.: Факт, 2003. С. 266-320.
2. Петров В. Петербурзькі повісті Гоголя. Розвідки. Том 1. К.: Темпора, 2013. С. 433-477.

Понад те, у цій підсправі зберігається також численна кількість паперових карток з виписками з творів М. В. Гоголя; праць інших дослідників, зосібна літературознавців, фольклористів, етнографів; сюжетів фольклорних казок та оповідань; дослідницькі спостереження та тези самого В. Петрова. Окрему увагу приділено зіставленню М. Гоголя з німецьким письменником Людвігом Тіком.

Зворотна сторона — це переважно робочі папери Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук, на деяких із яких академіка Андрія Лободу зазначено як голову комісії, Віктора Петрова як керівника та Володимира Білого як секретаря. Деякі з цих паперів датовані 1929 роком. На деяких зворотах зустрічаються також нотатки на тему фольклористики, підсічного землеробства, виписки з праці «Deutsche Rechtsgeschichte (1887–1892) німецького історика права Гайнріха Бруннера, Геродота, Пантелеймона Куліша. Деякі виписки, як наприклад праці В. Гіппіус 1934 року, деякі записи на зворотах свідчать, що робота над розвідкою про «Вій» тривала протягом 1930-тих років.

Використана література:

Юлія Карпець