ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ АРХЕОЛОГІЧНОЇ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ СЛОВ’ЯН (ЗА МАТЕРІАЛАМИ АРХІВУ В. П. ПЕТРОВА)

У травні 1933 р. доктор філологічних наук Віктор Платонович Петров став науковим співробітником Секції історії матеріальної культури (СІМК), яку було створено внаслідок перебудови у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) «у порядку боротьби з хуторянською розпорошеністю, цеховою відмежованістю та бюрократичною замкненістю цілого ряду споріднених за своїм профілем і задачами установ». До СІМК увійшли: Всеукраїнський археологічний комітет, Кабінет антропології та етнології, Музей археології, Етнологічний музей, Етнографічна комісія, Комісія Близького Сходу, Кафедра преісторії та Кабінет українського мистецтва. Підставою для такого об’єднання була спорідненість діяльності та чималі напрацювання в галузі археології в більшості цих установ.

На час створення СІМК В.П. Петров очолював Етнографічну (Етнографічно-фольклорну) комісію ВУАН (після смерті її голови – академіка А. М. Лободи 1 січня 1931 р.). У цій Комісії він працював від 1920 р. як науковий співробітник, 1923 р. як секретар, а від 1927 р. як керівник/завідувач.

Організаційно СІМК була структурована за ознакою суспільно-економічних формацій: сектор первісно-комуністичної формації, сектор рабовласницького суспільства, сектор феодального суспільства. СІМК проіснувала недовго і постановою Президії ВУАН від 13 лютого 1934 р. на її базі був створений Інститут історії матеріальної культури (ІІМК).

В ІІМК, структура якого змінювалася щорічно, В. П. Петров обіймав посаду старшого наукового співробітника. Його публікації свідчать, що протягом 1934—1937 рр. Віктор Платонович досліджував історико-етнографічні проблеми: «З історії житла на Україні» (1934); «Підсічне хліборобство в Східній Європі. До проблеми передкласового суспільства» (1934); «Фр. Енгельс про родовий лад у давніх германців» (1935); «Фр. Энгельс о родовом строе древних германцев. К вопросу о земельных отношениях у древних германцев» (1936); «Мова й історія матеріальної культури (До постановки питання про семантичні зв’язки в мові родового суспільства)» (1937).

Президія АН УРСР постановою від 14 травня 1938 р. ухвалила реорганізувати ІІМК в Інститут археології АН УРСР, у якому В.П.Петров був призначений на посаду завідувача сектору дофеодального і феодального періодів.

У кінці 1930-х рр. однією з основних проблем археологічної науки в Україні стала проблема походження і ранньої історії слов’ян, отже спеціальна увага була приділена вивченню культури «полів поховань». Терміном «поля похоронних урн» або «поля поховань» у вітчизняній археологічній літературі того часу називали певну групу пам’яток у вигляді могильників без наземних ознак, що вперше були виявлені В.В.Хвойкою у селах Зарубинці та Черняхів. Саме з культурою «полів поховань» ототожнювали найдавніші ранньослов’янські старожитності першої половини І тисячоліття н. е., що передували слов’янським пам’яткам переддержавного періоду. Згодом цей термін трансформувався у «культуру полів поховань» зарубинецького і черняхівського типів, а у середині 1950-х рр. у зарубинецьку та черняхівську культури.

Крім досліджень В. В. Хвойки у Зарубинцях (1899 р.), Ромашках (1899, 1901 рр.) та Черняхові (1900 р.), із розкопок яких була укладена колекція у Центральному історичному музеї (нині Національний музей історії України), матеріали культури «полів поховань» були отримані розкопками Я.В.Яроцького біля с. Лепесівки (1908 р.) та розвідкою М. К. Якимовича біля Залісся (1896 р.). У 1898—1899 і 1903 рр. професор Львівського університету К. Гадачек провів дослідження поселення перших століть н. е. в Неслухові та в 1909 р. могильника у Псарах на верхньому Подністров’ї. На той же час припадають роботи М. Еберта на могильнику в Миколаєвці (Козацькій) на нижньому Дніпрі поблизу Херсона (1909 р.).

У 1920-х рр. колекції культури «полів поховань» збагачувалися за рахунок випадкових знахідок та, головним чином, за рахунок роботи музеїв. Білоцерківський музей у 1929 р. провів розкопки могильника у с. Ромашки (С.Л.Дроздов) та могильника і поселення в с. Дідівщина на Київщині (В.Є.Козловська). У Миколаївській області А.В.Добровольський у 1924 р. досліджував поселення в с. Отбідо-Василівка. На Черкащині досліджували Масловський могильник (1926 р. — П.І.Смолічев; 1928, 1929 рр. — С.С.Гамченко, М.Л.Макаревич). На Лівобережжі найвизначнішими були розкопки Кантемирівського могильника М.Я.Рудинським (1924 р.) та Гурбинецького М.О.Макаренком (1926 р.). Поблизу с. Привільне у Надпоріжжі у 1929 р. проведено розкопки на поселенні (В.А.Грінченко) і могильнику (П.А.Козар).

Інститут археології почав систематично і планомірно досліджувати пам’ятки культури «полів поховань». У 1939, 1940 рр. були проведені розкопки поселення черняхівської культури у с. Микільському (А.В.Бодянський, І.М.Фещенко). У 1940 р. М.Л.Макаревич і Є.В.Махно досліджували поселення в Жуківцях, І.М.Фещенко продовжив розкопки поселення у с. Привільному, І.М.Самойловський провів дослідження Корчуватівського могильника — другої після Зарубинецького поховальної пам’ятки рубежу ер.

Розуміючи, що науковим дослідженням повинно передувати створення банку джерел, В.П.Петров як керівник сектора дофеодального і феодального періодів Інституту археології ініціював і організував підготовку серії колективних праць («корпус археологічних пам’ятників»), присвячену пам’яткам культури «полів поховань». Корпус мав загальну назву «Пам’ятники культури “полів поховань” останніх століть до н. е. та перших століть н. е. на території УРСР». Перший том цього видання був присвячений публікації пам’ятників культури «полів поховань» за колекціями Центрального історичного музею в Києві. Наступні томи мали містити публікації колекцій Черкаського, Дніпропетровського, Запорізького, Львівського та інших музеїв, у фондах яких зберігалися матеріали культури «полів поховань». Планувалось також підготувати карту поширення пам’яток культури «полів поховань». До цієї роботи, крім співробітників Інституту археології, були залучені працівники музеїв.

Перед війною був упорядкований і попереднім чином відредагований перший том «Пам’ятники культури “полів поховань” останніх століть до н е. та перших століть н. е. на території УРСР за колекціями Центрального історичного музею в Києві». Окремі його розділи були присвячені Черняхівському могильнику (С.В.Коршенко), розкопкам біля с. Дідівщина (В.Є.Козловська), Корчуватівському могильнику (І.М.Самойловський). В. П. Петров був автором великої вступної статті та розділів, присвячених окремим пунктам, зокрема й Зарубинецькому могильнику, та окремим речам (здебільшого випадковим знахідкам) із колекції Центрального історичного музею.

Завідувач відділу Скіфії та античних міст Центрального історичного музею С.В.Коршенко подав рукопис розділу «Черняхівський могильник» з таблицями у 1941 р. Він також картографував пам‘ятки культури «полів поховань», матеріали яких зберігались у музеї, та окремі знахідки з території всієї України. Директор Археологічного музею Харківського університету І.М.Луцкевич картографував такі пам’ятки на території Харківської та частково Полтавської областей. Разом було зафіксовано понад 200 місцезнаходжень пам‘яток культури «полів поховань», що поширювалися по всій території України, зосереджуючись здебільшого в лісостеповій зоні.

Війна завадила виданню цього корпусу джерел. Здобутки колективної роботи, організованої і очолюваної В.П.Петровим, стали основою статей, присвячених старожитностям І тисячоліття н. е., у повоєнні роки опублікованих у збірниках «Археологія» та серії «Материалы и исследования по археологи СССР» (№ 70, 82, 108, 116).

Повернувшись після війни до роботи в Інституті археології, В.П.Петров фактично до кінця життя продовжував вивчати пам’ятки І тисячоліття н. е., що становили джерельну базу для дослідження проблем походження слов’ян.

У науковому архіві Інституту археології НАН України у фонді В.П.Петрова (Ф. 16) зберігається справа № 33, у якій міститься рукопис тексту (машинопис з авторською правкою), підготовленого вченим до першого тому корпусу пам’яток культури «полів поховань». Цей рукопис складається зі вступної статті і розділу «Окремі пункти та речі з колекцій». У цій справі також є текст «Від редакції» (автограф В.П.Петрова та машинопис); зміст першого тому (машинопис з правкою В.П.Петрова), де зазначено авторів розділів; списки таблиць (автограф В.П.Петрова) та деякі таблиці ілюстрацій.

Велику вступну статтю (174 сторінки) присвячено характеристиці культури «полів поховань». Вона складається з 8 розділів (назви подано за оригіналом):

І. До настановки питання про кількісне розпросторення культури «полів поховань» на території УРСР.
ІІ. Типологічне визначення культури «полів поховань» перших століть н. е.
ІІІ. До питання про хронологічне датування могильників культури «полів поховань» в Наддніпров’ї.
ІV. До постановки питання про територіально-географічне розпросторення культури «полів поховань».
V. До перегляду питання про «римські впливи» в культурі «полів поховань» перших століть н. е.
VІ. До постановки проблеми вивчення культури «полів поховань» останніх століть до н. е. на території УРСР з керамікою «зарубинецького» типу й латенськими фібулами.
VІІ. «Готська проблема».
VІІІ. До питання про відношення культури «полів поховань» перших століть н. е. до раннє-слов’янської культури другої половини першого тисячоліття н. е.

Ймовірно, ці тексти були завершені В.П. Петровим у 1940 р., адже в 1941 р. Віктор Платонович перейшов на роботу в Інститут українського фольклору АН УРСР (створений у 1936 р.), де від 1937 р. він за сумісництвом працював старшим науковим співробітником і завідувачем відділу етнографії. У квітні 1941 р. В.П.Петров був призначений директором Інституту українського фольклору.

З пам’ятками культури «полів поховань» пов’язана також Справа № 34 (Ф. 16). У ній міститься рукопис «Культура “полів поховань” на території УРСР перших століть н. е.» (30 сторінок, машинопис з правкою В.П.Петрова). Можливо, це перший, короткий варіант вступної статті до першого тому корпусу пам’яток культури «полів поховань». У справі також є копія розділу VІ зі вступної статті В. П. Петрова до першого тому «До постановки проблеми вивчення культури “полів поховань” останніх століть до н. е. на території УРСР з керамікою “зарубинецького” типу й латенськими фібулами».

В архіві В.П. Петрова (Ф. 16) зберігаються негативи на склі з матеріалами культури «полів поховань» із Центрального історичного музею. Варто зауважити, що частина цих матеріалів під час війни була втрачена.

Переважна частина справ з архіву В.П. Петрова (Ф. 16), пов’язана зі старожитностями І тисячоліття н. е., належить до досліджень та публікацій ученого вже 1950—1960-х років.

Справи № 105, 127, 128, 131, 133, 137, 144, 146, 147, 157, 161, 179.

Наталія Абашина, Олег Петраускас