В. М. Корпусова

Кандидатка історичних наук, незалежна дослідниця

ЗНАЧЕННЯ ТВОРУ В.П. ПЕТРОВА (ДОМОНТОВИЧА): «КЕРАМИКА И КЕРАМИЧЕСКОЕ ПРОИЗВОДСТВО ЗАРУБИНЕЦКОГО И ЧЕРНЯХОВСКОГО ВРЕМЕНИ НА ТЕРРИТОРИИ ПОДНЕПРОВЬЯ ВО II В. ДО Н. Э. – V В. Н.Э.»

Інтелектуальна спадщина Віктора Платоновича Петрова (Домонтовича), який зробив вагомий внесок у розвиток світової думки, досі досліджена лише фрагментарно. Це зумовлено низкою причин, серед яких важливу роль відіграє те, що багато рукописів В.П. Петрова зберігаються в архівах різних країн, зокрема в Україні, і значна частина цих матеріалів досі не опублікована. У Науковому архіві Інституту археології НАН України (м. Київ) досі очікує на своє дослідження та публікацію рукопис фундаментальної праці Віктора Платоновича Петрова: «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э. – V в. н. э.», який складається з двох частин. Перша частина: «Керамика и керамическое производство Среднего Поднепровья в памятниках зарубинецкой культуры» // Науковий архів Інституту археології НАНУ. – Ф. 16. – Оп. 1.- Спр. № 250. – 379 с. Друга частина: «Керамика и керамическое производство на Среднем Поднепровье в черняховский период» // Науковий архів Інституту археології НАНУ. – Ф. 16.- Оп. 1. – Спр. № 251. – 251 с.

Праця ще не опублікована за виключенням двох розділів: «Обжигательные гончарные печи черняховского времени»; «Гончарный круг в керамическом производстве черняховского времени» // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. За рік 2008. Персоналії української керамології. Опішне: Українське народознавство. – 2019. – Кн. ІV. – Т. 3, – с. 311 – 353. (Ці розділи мною, як упорядницею й авторкою Передмови, були надіслані до редакції «Українська керамологія» у 2004 р. й чекали на своє видання 15 років).

Мова рукопису монографічного твору «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э. – V в. н. э.» російська.

Обидві частини монографії є машинописом, окремі аркуші першого або другого примірника з авторськими правками. Рукопис не має точної дати, проте на основі аналізу використаної літератури, останнє з видань якої датується 1955 роком, можна припустити, що монографія була написана не пізніше 1956 року. Це збігається з періодом вимушеної роботи професора В. Петрова в Інституті археології АН СРСР у Москві.

Текст рукопису є чернетковим варіантом і не підготовлений для публікації, зокрема, в ньому відсутні посилання на ілюстрації, без яких така праця вважається неповною. Також відсутні самі ілюстрації, проте їх нещодавно архівісти виявили серед архівних фотоматеріалів. Прив’язка цих ілюстрацій до тексту є завданням майбутніх упорядників публікації, на що я покладаю великі надії.

Як свідчить назва рукопису, він присвячений кераміці (у вузькому значенні цього терміну) – першому штучному матеріалу, створеному людиною, та виробництву з цього матеріалу в окремих локаціях та в певні хронологічні періоди. Проте даний твір виходить за межі назви, він набагато ширший і глибший. На це вказує і той факт, що Віктор Платонович Петров надавав цьому монографічному твору особливе значення, включивши його до Переліку наукових праць в розділ: «Рукописи. Монографії» свого автореферату дисертації «Язык. Этнос. Фольклор» (1966).

Тематика праці «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э.– V в. н. э.» є складовою дискурсу проблеми етногенезу українського народу. Ця проблема була однією з основних наукових пошукувань вченого. Проблему етногенезу автор вирішував як в теоретичній, так і у практичній площині. Вчений фахово застосовував для вирішення проблеми різні науки: філософію, історію, археологію, етнографію, лінгвістику, фольклористику, мистецтвознавство. Методологією цих досліджень була етнософія, як частина історіософської концепції «Теорії епох» вченого. В результаті цих досліджень професор В.П. Петров створив нову етногенетичну концепцію, яку назвав «конкретно-історичною». З-поміж гуманітарних дисциплін вчений виділив проблему етногенезу як окрему науку, назвавши її етногенетикою, визначив її завдання, джерела, методологію, методику досліджень, специфічну для кожного джерела. Зауважу, що для прийняття науковим загалом досягнень В.П. Петрова – його «конкретно-історичної» концепції та етногенетики, як окремої науки, досі не настав час.

У практичній площині розробки джерелознавчої бази, що є першим рівнем наукових досліджень, В.П. Петров приділяв велику увагу методам і методиці досліджень. Це відобразилося у творі «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э. – V в. н. э.». Згідно своєму credo до досліджень археологічних артефактів він залучає етнографічні матеріали: глиняний посуд, гончарні горни, гончарний круг. Етнографічні джерела вчений використовує не тільки для реконструкції стародавнього виробництва. Професор В.П. Петров вважав етнографію однією зі складових етнічної ідентифікації українців, як і будь-якого народу, поруч з іншою – біологічною складовою. В розробці джерелознавчої бази професор В.П. Петров наголошував на важливості публікації археологічних матеріалів. Саме тому він ще напередодні Другої світової війни планував публікацію матеріалів з розкопок археологів – своїх попередників. Війна завадила провадженню в життя цього плану. Його він здійснив згодом. В 1959 р. В.П. Петров опублікував матеріали з розкопок 1899 р. В.В. Хвойки, а у 1964 р. – матеріали з розкопок 1926, 1928, 1929 рр. П. Смолічева та С. Гамченка. В. П. Петров також публікував матеріали зі своїх розкопок і дарував авторське право на публікацію матеріалів із своїх розкопок іншим науковцям (Н. Кравченко, В. Непріна, Л. Рутківська).

У монографії «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э.– V в. н. э.» професор Віктор Петров, на другому етапі своїх досліджень переніс центр ваги з джерелознавчого рівня досліджень на історичний. Шукаючи історичне коріння етнографічної культури українського народу, вчений розглядав в контексті історії народів зарубинецьку й черняхівську культури як модифікацію античної цивілізації. Професор В.П. Петров був першим серед учених, хто виділив й обґрунтував значення античної цивілізації для стародавнього населення України. Підкреслимо, що він мав на увазі саме модифікацію античної культури в повному сенсі цього поняття. На його думку, одним із джерел етнографічної культури українського народу, була антична культура. Про це він казав ще в повоєнні роки в Німеччині в лекції «Походження Українського народу» студентам Українського Технічно-Господарського інституту в Реґенсбурзі (Баварія), яку студентська громада опублікувала у 1947 р., а згодом цю працю неодноразово було передруковано. Професор В.П. Петров твердив: «Етнографічна культура українського народу своїм корінням історично вростає в культуру античної доби, матеріальну культуру «черняхівського» типу. Селянська миска, однаково знана на Східній і Західній Україні, що так ефектно і пишно барвистою плямою вимальовується на миснику, за своїми формами є антична миска, що через посередництво кераміки, поширеної в Наддніпров’ї в I-IV ст., сходить до посуду, ужиткованому в античних грецьких колоніях». Досліджуючи черняхівську кераміку в генетично – етнографічному аспекті, професор В.П. Петров бачить її спадкоємність в кераміці XVIII століття, що походить з розкопок у Луцьку та у сучасній кераміці західної України. Вчений описує цю кераміку та її розповсюдженість серед українців: «… чорний посуд своєрідних форм, горщики, глеки, кухлі і т. д., прикрашені лискованим графічним зигзаговидним орнаментом. Такий самий посуд можна було купити на львівському базарі. Такий самий посуд можна було знайти в кожній селянській хаті Галичини і Волині. Цей етнографічний посуд Галичини-Волині достоту витворював кольор і орнамент кераміки, властивий Черняхову».

Появу гончарного круга в керамічному виробництві черняхівців професор В.П. Петров оцінив як економічне явище. Таке розуміння значення гончарного круга дозволило йому першим з-поміж археологів порушити економічні питання, як це дозволяло археологічне джерело. Йдеться про обсяги виробництва, рівні і форми росту, рівні і масштаби концентрації гончарного виробництва за окремими регіонами. В.П. Петров порушив питання про просте товарне виробництво в черняхівців. На підставі аналізу археологічних артефактів автор дійшов до висновку про диференціацію гончарного виробництва в окремих випадках і водночас його концентрацію. В.П. Петров довів, що вже в черняхівський час виникають особливі спеціалізовані гончарські поселення, розташовані низкою вздовж берега річки, на кшталт Іголомі. Кількість продукції, що вироблялась в таких центрах, досягала десятків і навіть сотень тисяч посудин на рік, що свідчить про їхнє масове виробництво: «Это был могучий поток, способный залить гончарными изделиями самого высокого качества и самых разнообразных форм и фактуры все окружающие поселения на достаточно обширном пространстве». Концентрація дрібного ремісничого виробництва призвела до створення потужних для того часу виробничих центрів, а концентрація в одному пункті десятків гончарних горнів – до продукції в тисячах одиниць. Все це було взаємозумовлено з виникненням відповідних ринків збуту. Вчений встановив окремі місцеві райони гончарного виробництва: Іголомський осередок для верхнього Повіслення, Лепесівський – для річки Горині, Нікольське – для порожистій частині Дніпра, Пересічне – для річки Удай басейну річки Дінця і таке інше. Поміж цих районів на Лівобережжі вчений особливо відзначив Опішне, де гончарство як ремесло зберіглося з давніх часів і донині. Він писав про «исконность гончарного производства в данной местности. Опошня до сих пор славится своими гончарными изделиями». На той час, коли працював В.П. Петров, окреслення меж районів збуту ремісничої кераміки певного виробничого осередку було неможливим, його вчений бачив у майбутніх археологічних дослідженнях.

Професор В.П. Петров порушив і вирішив також питання про продуктивність гончарних центрів на прикладі найбільш дослідженого на той час Іголомського осередку гончарства. За його підрахунками, визначаючи одноразове завантаження одного горна в 40-60-80 посудин одного типу, Іголомський осередок мав потужність одночасно виробляти від двох до чотирьох тисяч виробів, а за рік – декілька десятків, можливо, сотень тисяч посудин. До подібних підрахунків 20 років потому звернувся О. Бобринський.

Вивчаючи питання продуктивності гончарних осередків, вчений не міг оминути питання визначення типу гончарного круга черняхівських майстрів. На підставі етнографічних даних він запропонував своє вирішення цього питання. Тут важливі два моменти. Суть одного полягає в застосуванні вченим своєї теоретико-методологічної тези: «ніщо не існує ізольовано» під час розробки типології гончарного круга. Він писав: «Из сказанного видно, как одно звено немедленно обуславливает появление ближайшего смежного, как то или [иное] устройство доски и оси сразу же порождает изменение всей цепи связей, свидетельствуя о сдвигах во всем цикле бытовых и производственных отношений, – прекрасная иллюстрация того, что ни одно явление не может исследоваться изолированно, в отрыве от всех других сопутствующих звеньев и обстоятельств». Цю тезу вчений раніше неодноразово застосовував у студіях з мистецтва, історії, літератури тощо. Сенс другого моменту полягає в обґрунтуванні питання про те, який тип (ручний або ножний) гончарного круга був знаний й використовувався черняхівцями. Вирішення цього питання Віктор Петров обґрунтував не технічними, а економічними чинниками. Він вважав, що черняхівці стояли на переході до «ножного» круга, але мали такі умови, які забезпечували застосування «ручного» й водночас гальмували перехід до «ножного» кругу. Такі умови він бачив у продуктивності праці гончаря, обумовленою місткістю ринку. За черняхівських часів місткість ринку ще не була настільки значною, щоб стимулювати майстра, який працював на «ручному» гончарному крузі, перейти на більш продуктивний «ножний» круг.

Хронологічний простір досліджуваної теми в рукописі, про який йдеться, обмежується зарубинецьким і черняхівським часом. Проте вчений знайшов спосіб (у примітках) викласти свою думку щодо гончарного виробництва на теренах України наступної епохи. Зазначу, що за часів життя професора Віктора Петрова були невідомі ні пізньочерняхівські, ні безпосередньо післячерняхівські археологічні пам’ятки, пов’язані з історичними слов’янами. Були відомі лише матеріали Волинцевського могильника. Проте у вирішенні економічного питання про застосування гончарного круга в наступному хронологічному періоді (третя чверть І тисячоліття), Віктор Петров, як потужний аналітик, знайшов вихід. Вчений зафіксував як тенденцію різний стан ремесла волинцевської археологічної культури порівняно з більш хронологічно ранньою черняхівською культурою. Різниця виявилася, зокрема, у характері розповсюдження виготовленої на гончарному крузі кераміки за часів черняхівської й волинцевської археологічних культур. На думку дослідника, яка підтвердилася згодом, волинцевська кружальна кераміка вироблялась ремісниками лише для панівної верхівки суспільства, а його решта користувалася керамікою, виліпленою від руки, без круга. Цей факт означає те, що гончарне виробництво зазнало регресу на наступному хронологічному етапі, порівняно з черняхівським.

Таке явище регресу керамічного виробництва на хронологічно пізнішому етапі конкретно-історично підтверджує тези історіософської концепції «Теорії епох» вченого: заперечення творчої самодостатності часу, відсутність постійного прогресу, поступу в історії, злами, розриви між епохами. В.П. Петров стверджував: «Отрицание ломки, происходящей в середине 1-го тысячелетия при переходе от черняховского типа к послечерняховскому, хронологическое завышение конца черняховского периода на два – два с половиной столетия, признание, что в третьей четверти 1-го тысячелетия на Среднем Поднепровье сохраняется то же положение, какое существовало до этого, не может быть принято ни в целом, ни в частностях, например, в характеристике состояния керамического производства, якобы сохраняющее в VI – VII вв. те же качества и то же положение, какое имело место во II – V вв.». Він продовжив: «прямое сочленение третьей и второй четверти, перемещение явлений из одного периода в другой, отождествление этих явлений не может быть исторически оправдано. Между черняховским и послечерняховским этапами существует разрыв, который нельзя игнорировать, даже при учете тех или других сохраняющихся связей. Третья четверть первого тысячелетия – период зарождения новых общественных отношений, феодального строя, и тем самым ломки того общественно – экономического строя, который господствовал на предшествующем этапе, в черняховское время».

Отже, ця робота досі є унікальною у вирішенні проблеми керамології у філософському дискурсі «Теорії епох» В.П. Петрова. Глибиною й повнотою досліджень матеріалів В.П. Петров випереджав в часі розвідки інших авторів (А. Брайчевська (Сміленко), М. Брайчевський, О. Бобринський, Б. Магомедов, Ю. Кухаренко та ін.), які торкалися лише окремих аспектів цієї проблеми.

Публікація рукопису «Керамика и керамическое производство зарубинецкого и черняховского времени на территории Поднепровья во II в. до н. э. – V в. н. э.» дозволить краще зрозуміти науковий спадок професора В.П. Петрова – одного з кращих вчених-гуманітаріїв України.